Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА (доповідач), Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участі:
кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Тетяни ШЕВИРІНОЇ,
уповноваженого представника Громадської ради доброчесності Марії ГОРБАНЬ,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Шевиріної Тетяни Дмитрівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
Джерела права та їх застосування.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) визначено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.
Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) (далі – Положення про конкурс).
Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду – на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.
Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.
Частинами першою, другою статті 83 Закону установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення про кваліфікаційне оцінювання).
Згідно з пунктами 1.3‒1.4 Положення про кваліфікаційне оцінювання завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.
Шевиріна Тетяна Дмитрівна, дата народження – _____________ року, громадянка України.
У 2007 році Шевиріна (Мармилова) Тетяна Дмитрівна закінчила Одеську національну юридичну академію і отримала вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (диплом магістра СК № 32905063 від 03 липня 2007 року).
У 2011 році Шевиріна Т.Д. в Національному університеті Одеська юридична академія здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук за спеціальністю – Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право (диплом серії ДК № 067041 від 23 лютого 2012 року).
Вчене звання у кандидата відсутнє.
Свою професійну діяльність розпочала в 2007 році на посадах помічника адвоката, помічника судді Одеського апеляційного адміністративного суду (2009 – 2011 роки), юриста (2011 – 2012 роки).
Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 Шевиріну Т.Д. призначено на посаду судді Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області строком на п’ять років.
Присягу судді складено 14 лютого 2012 року.
Указом Президента України від 07 вересня 2018 року № 272/2018 Шевиріну Т.Д. обрано на посаду судді безстроково.
До органів суддівського самоврядування, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, Вищої ради правосуддя Шевиріна Т.Д. не обиралась. Адміністративних посад суддя не обіймала.
Рішенням Комісії від 15 травня 2018 року № 661/ко-18 суддю Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області Шевиріну Т.Д. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі – Конкурс).
До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернулася Шевиріна Т.Д. як особа, яка відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 Шевиріну Т.Д. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Рішенням Комісії від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. Шевиріну Т.Д. допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування когнітивних здібностей.
Рішенням Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. Шевиріну Т.Д. допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту – виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду.
Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. Шевиріну Т.Д. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Відповідно до рішення Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів Одеського апеляційного суду в межах Конкурсу. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Мельника Р.І.
Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
За результатами спеціальної перевірки Шевиріної Т.Д. уповноваженими працівниками секретаріату Комісії складено довідку від 21 жовтня 2025 року № 21.2-622/22. Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.
З наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає Шевиріній Т.Д. зайняттю посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.
На адресу Комісії 03 грудня 2025 року надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 02 грудня 2025 року.
До Комісії 05 грудня 2025 року Шевиріна Т.Д. надіслала пояснення щодо висновку ГРД.
17 березня 2026 року до Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 березня 2026 року в новій редакції, який надіслано кандидату.
Комісією у складі колегії № 4 проведено 18 березня 2026 року співбесіду з кандидатом Шевиріною Т.Д., досліджено матеріали досьє, зокрема рішення ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.
Відповідно до рішення Комісії від 18 березня 2026 року № 78/ас-26 за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Шевиріна Т.Д. набрала 709,73 бала.
У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання кандидата на посаду судді на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Шевиріна Т.Д. набрала 350,9 бала; за критерієм особистої компетентності – 44,17 бала, за критерієм соціальної компетентності – 44,66 бала, за критерієм доброчесності та професійної етики – 270 балів.
Таким чином, за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Шевиріна Т.Д. набрала 709,73 бала, що становить більше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
Зміст висновку Громадської ради доброчесності.
ГРД 16 березня 2026 року затвердила в новій редакції висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Шевиріної Т.Д. критеріям доброчесності та професійної етики.
У висновку ГРД зазначає, що кандидат Шевиріна Т.Д. не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «чесність» та «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», оскільки вона та її родичі неодноразово відвідували територію рф та тимчасово окуповані території України (АР Крим) без нагальної потреби. 01–09 серпня 2015 року кандидат відвідувала москву разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 сином ОСОБА_2. Крім того, чоловік кандидата відвідував територію рф 19–22 червня, 14–16 вересня 2014 року, а також двічі відвідував територію анексованого Криму: 28–30 січня 2018 року та 21–27 липня 2019 року. Окрім того, окуповані території України та територію рф неодноразово відвідували батько кандидата та її свекор.
Крім того, у висновку ГРД зазначається, що кандидат Шевиріна Т.Д. не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «чесність» та «відповідність рівня життя задекларованим доходам». У травні 2025 року вона отримала 49 000,00 грн доходу від відчуження рухомого майна – автомобіля BMW 3 Series 2007 року випуску, однак вартість автомобіля виглядає суттєво заниженою. Відповідно до відомостей з сайту «AUTO.RIA.COM» вартість продажу таких автомобілів становить від 3 000 доларів США (127 110 грн) до 16 200 доларів США (686 394 грн). Крім того, вказаний автомобіль виставлявся на продаж у 2024 році (на той час власницею авто була кандидат) за 7 500 доларів США (361 875 грн), що підтверджується оголошенням на сайті «VINS.WIKI».
Також ГРД надала Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути врахована під час співбесіди. Зокрема, ГРД зазначає, що з 2012 року кандидат здійснює правосуддя в Очаківському міськрайонному суді Миколаївської області. Однак у своїх майнових деклараціях за 2019, 2020, 2021 та 2022 роки кандидат не декларує жодної нерухомості, яка б перебувала в її власності, на правах оренди чи користування в місті Очакові Миколаївської області, а місто Одесу зазначає місцем свого фактичного проживання.
Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Комісією у пленарному складі проведено співбесіду з кандидатом 06 квітня 2026 року.
Під час співбесіди Шевиріна Т.Д. надала пояснення стосовно обставин, викладених у висновку ГРД, аналогічні поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії.
Стосовно відвідування нею та її близькими родичами території рф та тимчасово окупованих територій України кандидат пояснила, що разом із чоловіком, дійсно, відвідувала територію рф один раз – у 2015 році. Поїздка була обумовлена необхідністю побачитися з родичами, оскільки на той час було зрозумілим, що зв’язок із ними буде втрачений. Також наголосила, що родичі чоловіка ніколи не підтримували збройну агресію рф проти України, а брат чоловіка, який займає активну громадянську позицію щодо влади, був змушений залишити територію рф.
Також кандидат зазначає, що відвідування її чоловіком рф у 2014 році обумовлено необхідністю ІНФОРМАЦІЯ_2, яке було розпочато у 2006 році. Поїздки до рф батьків її чоловіка, які не є членами її родини, були пов’язані з проходженням свекром у період з 2018 до 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_3. Чоловік та його батьки також зупинялися у згаданих вище родичів – рідного дядька та братів чоловіка, один з яких є лікарем свекра. Інших родичів у рф вони не мають. Поїздки на тимчасово окуповану територію Криму були пов’язані з необхідністю надання допомоги родичу її свекра, а саме його рідному дядькові.
Відвідування території рф її батьком у 2014 році було пов’язане з необхідністю побувати на могилах його батьків та брата, побачитися з рідною сестрою. Після цього він території рф не відвідував. Поїздки батька на тимчасово окуповану територію Криму двічі у 2017 році пов’язані з хворобою його тітки та двоюрідного брата, які померли. Більше території Криму він не відвідував.
Оцінку вказаній ГРД у висновку обставині (відвідування території рф та окупованих територій кандидатом та членами її сім’ї) надано за результатами співбесіди в рішенні колегії Комісієї від 18 березня 2026 року № 78/ас-26.
Комісія зазначила, що відвідування країни-агресора негативно впливає на авторитет судді.
Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено «Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», у якому російську федерацію було визнано державою-агресором.
Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі – Заява). У Заяві Верховна Рада України констатувала: із 20 лютого 2014 року в Україні тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала російську федерацію державою-агресором (абзац шостий вказаного Звернення).
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії російської федерації проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п’ятий пункту 1 Заяви).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
Наслідком збройної агресії російської федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). Російська федерація своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, в Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії російської федерації стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п’ятий пункту 3 Заяви).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 25 січня 2023 року у справі «Україна і Нідерланди проти Росії» констатував, що поза будь-яким розумним сумнівом у Донбасі були російські військові. На переконання Суду, це було так з квітня 2014 року. Російські солдати воювали у складі збройних угруповань та перебували на командних посадах у сепаратистських збройних угрупованнях з самого початку. Російська федерація здійснювала ефективний контроль над територією «ДНР» та «ЛНР» з квітня 2014 року виключно внаслідок військової присутності.
Європейський суд з прав людини 25 червня 2024 року публічно оголосив рішення по суті міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Ця справа стосується масових та систематичних порушень рф прав людини на тимчасово окупованій території АР Крим і міста Севастополя та порушення прав українських політичних в’язнів.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками рф та підконтрольними їй особами прав та свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї.
Ключовим моментом у цьому рішенні є визнання того, що рф діяла з порушенням правил міжнародного гуманітарного права та положень вказаної Конвенції, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополя.
Це означає, що всі так звані закони, постанови, розпорядження, інші акти, видані російською федерацією та її окупаційними органами, та дії, що вчинялися на їхній підставі, не визнані Європейським судом з прав людини легітимними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; АР Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 07 квітня 2014 року.
Події 2014–2024 років свідчать, що російська федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду українського народу. Цей факт є загальновідомим та, на переконання Комісії, не потребує доведення.
Із наведеного слідує, що перебування осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, вербування спецслужбами держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.
Комісія звертає увагу на те, що відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів № 3 (2002) суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка судді в їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.
Пунктом 33 Висновку Консультативної ради європейських суддів № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в особистому житті та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.
У пункті 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, зазначено, що повноваження, надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до правосуддя.
Відповідно до пункту 27 указаного висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може функціонувати належним чином тільки тоді, коли судді не втрачають відчуття реальності.
Отже, у своїх висновках Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості.
Підпунктом 3.1 Бангалорських принципів поведінки судді встановлено, що суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. У Бангалорських принципах також звертається увага на те, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Ураховуючи викладене, Комісія відзначає: хоча відвідування території російської федерації не було обмежено законом, суддя з огляду на свій статус має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов’язується відвідування ним таких територій.
У цьому випадку йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, які беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом.
На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії росії проти України є допустимим тільки в разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, з якими пов’язуються відвідини зазначених територій.
Нагальна потреба характеризується її терміновістю, задоволення її неможливо відкласти через незворотність та критичність наслідків для особи.
Оцінюючи факт відвідування кандидатом території рф у контексті нагальної потреби, тобто відсутність критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу власній безпеці, близьких осіб та національній безпеці України (підпункт 6 пункту 17 Показників), Комісія бере до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20 червня 2024 року у справі № 990/2/24, яка полягає в тому, що поняття «нагальна потреба» є оціночним, тобто чітко не визначеним. Тому нагальна потреба має оцінюватись з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо цього питання (пункти 162–163 постанови). Зміст права на повагу до сімейного життя охоплює право людини вимагати від держави виконання негативних (утримання від дій) і позитивних (вчинення дій) обов’язків зі створення умов, необхідних для безперешкодної реалізації її потреб та інтересів у сфері сімейного життя. Поняття «повага» передбачає визнання державою цінності конкретних сімейних відносин. При цьому повага з боку держави до гарантованих статтею 8 Конвенції прав людини є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у верховенстві права (пункт 166 постанови). Сімейні цінності можуть мати різні форми прояву, але поважатися і захищатися повинні однаково. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом і терпимістю. Однак держава повинна демонструвати однакове ставлення до людей незалежно від того, як організоване їх сімейне життя і яких традицій вони дотримуються (пункт 171 постанови).
У контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Комісія зважає на життєві обставини кандидата, які обумовили відвідування нею території рф у 2015 році, але доходить висновку про відсутність нагальної потреби. Ураховуючи короткостроковий характер поїздки (з 01 до 09 серпня) та її мету – для підтримання родинних зв’язків, такі дії не є достатньою самостійною підставою для визнання Шевиріної Т.Д. такою, що не відповідає критерію професійної етики, але Комісія у складі колегії одноголосно вирішила зменшити бали кандидата за показником «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» критеріїв професійної етики та доброчесності на 15 балів.
Стосовно зазначених у висновку обставин щодо заниженої вартості авто Шевиріна Т.Д. пояснила, що у 2007 році її мати придбала в офіційного дилера ТОВ «Емералд Моторс» автомобіль BMW 325xi 2007 року випуску. Цей автомобіль фактично перебував у користуванні батьків. У 2013 році авто було переоформлено на кандидата, оскільки вона почала фактично ним користуватися. Після придбання іншого автомобіля у 2021 році автомобіль BMW 325xi був повернений батькам. Поліс страхування тривалий час не оформлювався, оскільки цим авто ніхто не користувався через його технічний стан. З 2021 до 2025 року автомобіль BMW 325xi зберігався за місцем проживання її батьків, був виставлений на продаж у мережі «Інтернет». У 2025 році батько повідомив про намір продати авто, у зв’язку з чим кандидатом було оформлено довіреність на його ім’я без обговорення ціни продажу.
Стосовно низької вартості відчуження авто кандидат зазначає, що окрім загального строку його експлуатації, який у 2025 році становив 18 років, також на ціну вплинули непопулярність механічної коробки передач, пошкодження лакофарбового покриття через неякісне заводське фарбування, що підтверджується результатами автотоварознавчої експертизи.
Стосовно тверджень ГРД про занижену ціну договору, що може свідчити про намір приховати доходи з метою ухилення від оподаткування, кандидат зазначає, що відповідно до пункту 173.2 статті 173 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню. Отже, визначення ціни автомобіля при його продажу вперше за рік не має значення в розумінні податкового законодавства і жодним чином не впливає на податкові зобов’язання відчужувача такого транспортного засобу, оскільки такий дохід не оподатковується.
Стосовно наведеної у висновку ГРД обставини Комісія у складі колегії у рішенні від 18 березня 2026 року зазначила, що пояснення Шевиріної Т.Д. є обґрунтованими та достатніми і не вбачає підстав для зменшення балів за відповідним показником.
Стосовно недекларування нерухомості в місті Очакові кандидат пояснила, що у 2019, 2020 та 2021 роках вона помилково не зазначала житло, у якому проживала, оскільки не мала речових прав на жодну нерухомість. Після ознайомлення з відповідними роз’ясненнями НАЗК вона декларувала права користування нерухомістю незалежно від форми правочину. При цьому у 2022 році кандидат не зазначала про користування житлом у місті Очакові, оскільки не проживала в ньому більше 180 днів та не кристувалася на кінець року. Так, житло, у якому вона фактично проживала на початок року, було істотно пошкоджено, місто перебувало під постійними обстрілами, у зв’язку з чим з нього виїхали навіть місцеві мешканці. Отже, на початку війни було прийнято рішення проживати за межами Очаківського району та приїжджати на роботу, оскільки це було безпечніше.
За результатами проведеної співбесіди з Шевиріною Т.Д. Комісія у складі колегії дійшла висновку, що допущене кандидатом порушення при декларуванні не є таким, що несумісне із зайняттям посади судді, однак впливає на оцінку кандидата в бальному еквіваленті за показником «сумлінність» критеріїв професійної етики та доброчесності. Тому Комісія у складі колегії в рішенні зазначила про зменшення цього показника на 15 балів.
Дослідивши висновок ГРД, заслухавши пояснення, надані кандидатом під час засідання, Комісія у пленарному складі погодилась із висновками, викладеними в рішенні Комісії у складі колегії від 18 березня 2026 року № 78/ас-26, щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності. Інших суттєвих обставин, які могли б свідчити про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «незалежність», «чесність», «неупередженість», «сумлінність», «непідкупність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу», Комісією у пленарному складі під час проведення співбесіди з Шевиріною Т.Д. не встановлено.
За результатами голосування під час закритого обговорення за відповідними показниками Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидат підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одинадцятьма голосами «ЗА» та трьома голосами «ПРОТИ»
вирішила:
визнати Шевиріну Тетяну Дмитрівну такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК «ЗА»
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС «ЗА»
Ярослав ДУХ «ПРОТИ»
Роман КИДИСЮК «ЗА»
Надія КОБЕЦЬКА «ЗА»
Олег КОЛІУШ «ЗА»
Ігор КУШНІР «ЗА»
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ «ЗА»
Руслан МЕЛЬНИК «ЗА»
Олексій ОМЕЛЬЯН «ЗА»
Роман САБОДАШ «ПРОТИ»
Руслан СИДОРОВИЧ «ЗА»
Сергій ЧУМАК «ПРОТИ»
Галина ШЕВЧУК «ЗА»
