Версiя для друку

Справедливий баланс багатогранної відповідальності

Рішення ВККС щодо виявлення факту порушення присяги не може переглядатися будь-яким іншим органом влади

Суддя повинен бути захищеним від можливості впливу на нього через процедури притягнення до юридичної відповідальності або звільнення з посади. І при розгляді дисциплінарної справи щодо нього у Вищій кваліфікаційній комісії суддів або Вищій раді юстиції йому повинні бути гарантовані права для здійснення представництва своїх інтересів і обгрунтування позиції.

Зв’язані статусом

Статус судді передбачає права й обов’язки останнього, а також механізм притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення із займаної посади. Всі елементи статусу судді перебувають у тісному правовому зв’язку між собою, який забезпечує дотримання основоположних гарантій здійснення судочинства, зокрема, незалежності та відсутності будь-якого стороннього тиску на людину в мантії.

Як неодноразово наголошувалось у висновках Міжнародної асоціації суддів, Венеціанської комісії та інших неурядових організацій, «незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Незалежність суддів полягає передусім в їхній самостійності, непов’язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею» (абз.1 пп.4.1 п.4 рішення Конституційного Суду від 1.12.2004 №19-рп/2004).

Одночасно суддя у своїй діяльності й навіть у повсякденному житті зв’язаний своїм статусом, який вимагає від нього не тільки суворого дотримання закону й формального виконання безпосередніх обов’язків. Суспільство покладає на суддів особливі надії й пов’язує з ними цілий ряд якостей. Більше того, особа в мантії та з нагрудним знаком судді ідентифікується громадськістю не як конкретний представник юридичної професії, а як частина судової системи, покликаної поновлювати права та здійснювати правосуддя.

Тому, якщо в суді людина не добивається встановлення істини або бачить відверте нехтування приписами закону чи стикається з негідною поведінкою судді на побутовому рівні, вона відповідні враження переносить на судову систему в цілому, зневірюючись у ній.

Вища кваліфкомісія, здійснюючи дисциплінарні провадження щодо суддів та вирішуючи питання про звернення до ВРЮ стосовно звільнення того чи іншого судді із займаної посади, намагається знайти справедливий баланс між необхідністю виправдати очікування громадськості в особі скаржника, що суддя, котрий порушив закон або присягу, буде притягнутий до відповідальності чи звільнений, та важливістю суворого дотримання процедурних прав судді при розгляді скарг, які стосуються його поведінки.

Принципи для знаходження такого балансу закріплені в Конституції, законі «Про судоустрій і статус суддів». Проте окремі положення закону не містять вичерпних ознак для кваліфікації проступків судді, особливо в частині, що стосується питань порушення присяги. Тому при розгляді відповідних справ ВККС стикається з прогалиною в правовому регулюванні. Аби її усунути, слід керуватися принципом верховенства права, зміст якого, серед іншого, й передбачає встановлення такого балансу.

Розмежування щодо стягнення

Процедура розгляду скарг на дії судді передбачає дотримання змагальності, яка виявляється в тому, що скаржник і суддя представляють антагоністичні позиції, звичайно, будучи переконаними у своїй абсолютній правоті. Суб’єкти, які не погоджуються з рішенням комісії, винесеним за результатами розгляду скарги, можуть скористатися правом на його оскарження до Вищого адміністративного суду.

Слід визнати, що нині оформилась окрема категорія справ адміністративної юрисдикції, а саме – справи про оскарження рішень, дій і бездіяльності ВККС. Особливе значення мають справи, в яких Вищий адмінсуд розглядає питання про правомірність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або про відмову в порушенні дисциплінарного провадження на підставі поданої скарги, та справи, що стосуються порушення суддями присяги.

Як убачається з практики розгляду цієї підкатегорії справ, передусім існує необхідність вироблення виважених підходів до таких ключових проблем, як:

  • розмежування строків притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та строків, протягом яких може бути вирішено питання про порушення суддею присяги;
  • предмет доказування в таких справах і коло питань, які повинна встановити ВККС, щоб вони вважалися достатньою мірою обгрунтованими;
  • способи відновлення порушених прав позивача, до яких може вдатись адміністративний суд, тобто зміст вказівок, які він може адресувати ВККС для виконання.

Так, положення закону «Про судоустрій і статус суддів» (ч.4 ст.87), як і норма закону «Про Вищу раду юстиції» (ст.43) передбачають однакові строки, впродовж яких до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Єдиною відмінністю є склад суддів, яких може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, оскільки відповідно до приписів вищезазначених законів розмежовується компетенція ВРЮ та ВККС.

Ці строки не поширюються на інститут звільнення судді за особливих обставин, оскільки дисциплінарне стягнення (відповідальність судді) та звільнення з посади за порушення присяги мають різну правову природу. Зокрема, положення ч.1 ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачає лише один вид дисциплінарного стягнення – догану. Натомість дисциплінарне провадження — це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення вимог щодо статусу, посадових обов’язків чи присяги судді (ч.1 ст.84 названого закону).

Несумісність із довірою

Порушення присяги є багатогранним поняттям, яке вимагає досконалого й точного розуміння. У рішенні КС від 11.03.2011 №2-рп/2011 зазначено: «Додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено п.4 ч.4 ст.54 Закону про судоустрій та кореспондується з п.5 ч.5 ст.126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді».

Водночас Конституційний Суд наголосив, що «дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства».

Так, відповідно до ч.2 ст.32 закону про ВРЮ «порушенням суддею присяги є:

  • вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
  • незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім’ї;
  • умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
  • порушення морально-етичних принципів поведінки судді».

Однак ці положення мають здебільшого суб’єктивний характер і вимагають оцінки обставин, що супроводжували вчинення порушення, в сукупності.

Як зазначено в рішенні КС №2-рп/2011, «правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов’язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення присяги».

Порядок та підстави внесення подання про звільнення з посад за порушення присяги встановлюються ст.105 закону про судоустрій та ст.32 закону про ВРЮ.

Порушення присяги є однією з підстав для звільнення з посади відповідно до п.5 ч.5 ст.126 Конституції. Факт такого порушення може бути виявлений або встановлений ВККС у процесі дисциплінарного провадження, проте застосування строків у питанні розгляду даної категорії справ нині законами не передбачено.

На відміну від дисциплінарного стягнення, яке застосовується в разі вчинення неправомірних дій, окреслених ч.1 ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів», якщо порушено присягу, то застосовується особливий порядок припинення повноважень судді у зв’язку з діянням, що є несумісним з високим званням судді.

У складах порушень, які окреслені ч.1 ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» та передбачені ч.2 ст.32 закону про ВРЮ, вбачається суттєва відмінність. Вона ж наявна й у наслідках: у першому випадку – накладення стягнення у вигляді догани, а в другому – звільнення.

Розмежування компетенції

Слід також звернути увагу на законодавчу логіку щодо конструювання положень, які регулюють притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного та вищих спеціалізованих судів. Так, застосування дисциплінарної відповідальності щодо суддів ВС, вищих спеціалізованих судів та звільнення судді за порушення присяги регулюються різними главами закону про ВРЮ (4-а та 2-а відповідно). У гл.2 не передбачено жодних строків, після спливу яких неможливо розглядати питання про звільнення судді внаслідок порушення присяги чи вимог щодо несумісності.

Отже, аналізуючи чч.4 та 5 ст.87 закону «Про судоустрій і статус суддів» у контексті поширення строків на той чи інший інститут відповідальності судді, необхідно виходити з того, що в ч.4 ідеться про дисциплінарне стягнення та строки як законодавчі гарантії неможливості накладення стягнення після їх спливу. Утім норма ч.5 ст.87 оперує словосполученням «дисциплінарне провадження» та викладена таким чином, що дає можливість ВККС у процесі відкритого дисциплінарного провадження виявляти факт порушення присяги. З огляду на це строки, що застосовуватися в разі дисциплінарного стягнення, не повинні застосовувати до правовідносин у сфері виявлення факту порушення присяги.

При цьому розгляд питання про прийняття рішення про порушення присяги належить до виключної компетенції ВРЮ (п.1 ч.1 ст.131 Конституції, ст.105 закону «Про судоустрій і статус суддів», ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції»). Тому Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка виявила такий факт, є лише одним із суб’єктів розгляду цього питання, а завдання полягає у встановленні відповідного факту. Оскільки ВККС діє як колегіальний орган (стст.90–92 закону «Про судоустрій і статус суддів»), а виявлення розглядуваних обставин можливе в дисциплінарному провадженні, то рішення комісії має інформативний характер.

Такі обставини унеможливлюють перегляд іншим органом державної влади рішення комісії в цьому питанні. Адже воно не породжує для суб’єкта, якого стосується, жодних правових наслідків до того моменту, поки відповідна воля не буде виявлена в рішенні ВРЮ.

Безперечно, ці питання можуть бути предметом дискусії, більше того, вони обов’язково повинні публічно обговорюватися для того, щоб суспільство не розчарувалось у механізмі притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та процедурі ініціювання щодо них питання про звільнення у зв’язку з порушенням присяги.

Ігор Самсін
Закон і бізнес. – 07.03.2012. – №10

Перейти на початок