Версiя для друку

Голова ВККС Ігор Самсін: «Слід і далі впроваджувати практику, за якої саме оточення кандидата має сповіщати комісію про його моральні якості»

Вища кваліфікаційна комісія суддів має знати, як саме виявляти моральні якості кандидатів. Адже під час проведення добору членам постійно діючого органу довелося перевірити на моральність не одну сотню претендентів на мантії. Які саме якості повинні мати кандидати? Як переконатися в їх наявності? На ці та інші запитання відповів керманич комісії Ігор САМСІН.

— Ігорю Леоновичу, протягом 2011—2013 років ВККС провела три добори кандидатів на посади суддів. Відсутність яких особистих та моральних якостей завадила деяким кандидатам скласти кваліфікаційний іспит і пройти конкурс на заміщення вакантних посад у судах? Скільки всього претендентів не пройшли перевірку на моральність?

— Юрист, який бажає стати суддею, повинен чітко розуміти, що його попередня діяльність може викликати законні та об’єктивні сумніви в можливості бути призначеним на посаду судді. Закон «Про судоустрій і статус суддів» не визначає переліку особистих і моральних якостей, якими повинен володіти кандидат. Якщо стосовно теорії та практики існує чіткий механізм оцінювання, то порядність людини оцінити важко. Проте моральність надто важлива, щоб нею нехтувати. Комісія відмовила 6 кандидатам у наданні рекомендації через їхні моральні якості.

— Як ВККС перевіряла особисті та моральні якості кандидатів? Який зміст вона вкладала в ці поняття?

— Під час проведення добору комісія не обмежується тільки процедурами перевірки знань і вмінь кандидатів. Ми паралельно проводимо спеціальну перевірку, а також збираємо інформацію про людину. Таким чином, формуються матеріали, що характеризують її в професійному та особистому житті. Ми спиралися на практичний підхід. Наприклад, людина негативно характеризувалася за місцем роботи або здійснювала певні правопорушення. Перш за все кандидат повинен бути законослухняним, а також мати покликання до професії судді, самоповагу, відповідально ставитися до своїх службових обов’язків, бути чесним, порядним, здатним протистояти тиску та спокусі, ввічливим і тактовним, додержуватися загальної культури та етичних норм у роботі.

— Чи погоджуєтеся з тим, що виявлення особистих та моральних якостей кандидатів має суб’єктивний характер?

— Так. Із цим деякою мірою можна погодитися. Характеристика, яку кандидати подають із місця роботи, — пережиток радянської системи. Не характеристика повинна визначати гідність людини, бо не може бути повністю об’єктивною. Адже, як показує досвід, про хороший відгук керівництва можна домовитися. Слід і далі впроваджувати практику, за якої саме оточення кандидата в судді має сповіщати комісію про його моральні якості. Це можуть бути як сусіди, так і товариші по роботі (як нинішньої, так і колишньої). Крім того, це можуть бути і громадяни, яким відомі приклади негативної поведінки кандидата, якщо є докази, що можуть це підтвердити. Суддя як публічна особа повинен від самого початку звикати до прискіпливої уваги з боку громадськості до своєї поведінки, вчинків і формувати образ, який має бути взірцем як на професійному, так і на побутовому рівні.

— До яких органів комісія робила запити при перевірці кандидатів?

— На сьогодні порядок проведення спеціальної перевірки кандидатів у судді визначений законами «Про судоустрій і статус суддів» та «Про засади запобігання і протидії корупції», а також низкою підзаконних нормативно-правових актів. Під час проведення добору комісія бере до уваги узагальнені результати спеціальної перевірки, включаючи відповіді органів внутрішніх справ на запити за місцем проживання кандидатів в судді, податкових органів з регіонів реєстрації кандидатів-підприємців, копії документів за результатами перевірки надісланих до комісії звернень громадян чи організацій стосовно діяльності кандидата, підтвердження наявності стажу роботи в галузі права, характеристики з місць роботи тощо.

Для проведення спеціальної перевірки комісія має право збирати інформацію про кандидата на посаду судді, звертатись із запитами для отримання інформації до підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Крім центральних органів виконавчої влади та їх регіональних підрозділів, зазначених у п.7 Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, ВККС надсилає запити до Генеральної прокуратури, Державної міграційної служби, Пенсійного фонду, СБУ, органів місцевої влади, а також до судів.

— Як ви ставитеся до ідеї перевіряти кандидатів на детекторі брехні?

— Наскільки мені відомо, практика офіційного застосування поліграфів державними органами України існує тільки в системі Міністерства внутрішніх справ. Там це питання врегульовано спеціальною інструкцією щодо застосування комп’ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ. З огляду на правове регулювання застосування детекторів брехні та наслідки, до яких їх використання може призвести, у мене виникає запитання: чи потрібно ще більше обтяжувати й без того непросту для кандидатів процедуру добору та вводити елемент з невизначеною ефективністю? У будь-якому випадку, якщо виявиться, що використання детекторів може позитивно вплинути на якість добору суддівських кадрів, ми розглянемо таку можливість.

Марина Закаблук

Закон і бізнес. – 26.07.2014. – № 30 (1172)

Перейти на початок