Версiя для друку

Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Суддя Верховного Суду України Ігор Самсін. Судова реформа дає свої позитивні плоди

У 2012 році ВККС якісно вдосконалила умови проведення іспитів: усі кандидати на посаду судді (у червні 2012 року їх було понад 3,5 тисячі осіб) складали тест одночасно й в одному приміщенні, сканування бланків тестування проводилося в день тестування, і результати одразу ж було розміщено на веб-порталі Комісії.

Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року, що став першим етапом у реформуванні українського судочинства, закріпив статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як постійно діючого органу в системі судоустрою України. До цього часу Комісія діяла на громадських засадах. Визначений правовий статус Комісії створив умови для забезпечення стабільного, своєчасного та якісного наповнення судів професійними кадрами, ефективного й об’єктивного розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів.

Відповідно до Закону ВККСУ було наділено повноваженнями добору суддів, спеціальної підготовки суддів та дисциплінарного провадження щодо них. Організацію спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, підготовку суддів, підвищення їхньої кваліфікації, проведення науково-дослідної роботи тощо покладено на Національну школу суддів, що була утворена при ВККСУ. Інформацією про діяльність Комісії, здобутки, напрацювання та існуючі проблеми з читачами «Юридичної газети» поділився Голова ВККС Ігор Самсін.

Ігорю Леоновичу, чим, на Вашу думку, можна пояснити недовіру та невдоволеність українців діяльністю судової системи України, що спостерігалася до судової реформи?

Загальновідомим є той факт, що Україні судова система фактично дісталася в спадок від Радянського Союзу, і звісно ж, невдоволеність діяльністю суду пояснювалася насамперед тим, що, по суті, він був породжений адміністративно-командною системою.

Самі основи правосуддя вже не відповідали потребам суспільства, до того ж відбувалися системні зміни й у державі в цілому, мало місце затяжне недофінансування судової системи, що, у свою чергу, не могло не відобразитися на якості діяльності судів, і відповідно люди втратили довіру до суду. Тому метою судової реформи на сучасному історичному етапі стало створення незалежної судової влади, здатної надійно захищати передусім права людини і громадянського суспільства.

У контексті Вашого питання хотів би нагадати, що в 2012 році вперше в Україні Радою суддів України спільно з Центром суддівських студій у рамках проекту «Підтримка судової реформи в Україні» за сприяння Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва було проведено Всеукраїнську акцію «Зміцнимо довіру громадян до суду». Одночасно Проект USAID «Україна: справедливе правосуддя» провів дослідження оцінки рівня задоволеності громадян – учасників судових проваджень якістю функціонування судів за методом карток громадянського звітування (далі – КГЗ). Опитування відвідувачів суду за методологією КГЗ здійснюється в Україні з 2008 року, торік відбувся четвертий етап опитування, в якому взяли участь 34 пілотних суди в 13 регіонах України. Як повідомив керівник Проекту USAID «Україна: справедливе правосуддя» Девід Вон, за результатами першого опитування рівень задоволеності громадян функціонуванням судів становив 58%, наступне опитування показало рівень 78%, а результати третього та четвертого опитування дали показник 81%.

Так, під час презентації «Моніторингу стану незалежності суддів в Україні-2012», який проводився спільно з Радою суддів України та Центром суддівських студій за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва, було озвучено висновки експертів: що стосується рівня незалежності, неупередженості та справедливості судового розгляду справ, то, відповідно до результатів, 56,31% опитаних повністю задоволені, 22,95% – частково, а 11,47% – вагалися дати оцінку.

Тож, як бачимо, судова реформа дає свої позитивні плоди – зростає і рівень задоволеності громадян функціонуванням судів, і рівень довіри до судів щодо додержання незалежності, неупередженості та справедливості судового розгляду справ.

Складна віха в історії судової системи України залишилася в минулому з прийняттям Верховною Радою України 07.07.2010 р. Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Як у цілому цей Закон і концепція судоустрою та статусу суддів були прийняті й оцінені українською юридичною спільнотою і міжнародними експертами Ради Європи?

Зрозуміло, що будь-яка зміна в державі, не кажучи вже про реформування системи однієї з гілок влади, викликає зацікавленість і юристів, і міжнародної спільноти. Важливість прийняття вказаного Закону очевидна, він насамперед спрямований на досягнення рівня відповідності європейським та світовим стандартам судової системи України.

До прийняття Закону було здійснено титанічну роботу, до якої, звісно ж, залучалися й міжнародні експерти, а тому загалом положення Закону були позитивно оцінені міжнародними експертами Ради Європи.

Інша річ – юристи в нашій країні. У масі своїй сприйняття Закону виявилося схвальним, адже необхідність реформ була очевидною, проте лунала й критика положень Закону, і деякі судді з недовірою ставилися до нововведень, а дехто з юристів висловлювався про те, що нові процеси, наприклад, добору кандидатів на посаду судді вперше, «не приживуться» у нашій державі.

Але Закон став виконуватися, процеси – розпочалися, і всі побачили, що судова реформа дійсно проведена й держава рухається у напрямку досягнення високого рівня міжнародних стандартів. Справді, у процесі впровадження судової реформи виникне ще чимало пропозицій щодо вдосконалення чинного закону про судоустрій, але головне – є що вдосконалювати, є база, яку можна і потрібно шліфувати, адже жодна демократія світу ще не створювалася за пару-трійку років. І Україна в цьому не виняток.

Імідж українського правосуддя складається з кожного окремого судді, тому питання щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу є першочерговим завданням. Які кроки вже зроблено в цьому напрямку, що ще планується зробити?

Я згоден з Вами. Для людини, яка прийшла в суд за вирішенням своєї болючої проблеми, обличчя правосуддя – це саме той конкретний суддя, який розглядає справу. І пересічного громадянина зовсім не цікавить, як стають суддею, він прагне своєчасного та справедливого вирішення свого спору.

А тому нам як органу, що здійснює функції формування професійного суддівського корпусу, слід зробити все можливе для підвищення довіри до суду.

База для цього є – Закон діє, і багато вже зроблено: упродовж останніх двох років Вищою кваліфікаційною комісією суддів України запроваджено якісно нову та ефективну процедуру добору кандидатів на посаду судді вперше. Рівень знань, а не суб’єктивне ставлення, став вирішальним критерієм для допуску до суддівської професії. При цьому перевірка знань – анонімне тестування, виключає будь-який вплив на його результати.

Спеціальна підготовка кандидатів на посаду судді – черговий етап реалізації реформи та крок для забезпечення формування високопрофесійного суддівського корпусу. Сьогодні – це ключове питання, яке хвилює всю суддівську спільноту та суспільство загалом.

Постійно вдосконалюється також і процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. На жаль, ми вимушені притягувати до відповідальності суддів, які не повною мірою розуміють свою відповідальність та вчиняють проступки, а тому за два роки напрацювали відповідну практику, узагальнюємо та аналізуємо всі такі випадки, задля їх урахування в процесі навчання суддів.

До прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів», система добору суддів України, як і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, мала серйозні недоліки як на нормативному рівні, так і на рівні адміністративної практики, а кандидати на посаду судді були залежні від усіх трьох гілок влади, на чому постійно наголошували міжнародні організації та органи Ради Європи. Що насамперед спричиняло такі недоліки?

До моменту прийняття нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», ситуація, що склалася в Україні, була складною. Існувало 13 кваліфікаційних комісій, які діяли автономно й для суспільства закрито, перевірка рівня підготовленості кандидата до судової роботи була не чітко визначена та мала доволі суб’єктивний характер. Проведення співбесіди та іспитів, з огляду на відсутність законодавчо визначених критеріїв оцінки результатів, здійснювалася на власний розсуд екзаменаторів. А тому, на мою думку, не забезпечувала об’єктивності та неупередженості при прийнятті ними рішень, а «головна біда» полягала в тому, що такий підхід не дозволяв забезпечити єдність принципів і критеріїв до рекомендування кандидатів на посаду судді.

Така ж ситуація склалася і з дисциплінарною практикою.

Причиною залежності кандидатів та суддів від впливу різних гілок влади стала саме недосконалість законодавства, оскільки воно дозволяло «у ручному режимі» керувати процесами: для прикладу, лише визначені в законі суб’єкти мали право ініціювати питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а пересічний громадянин цього права був позбавлений.

Основна претензія до роботи ВККСУ (до прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів» 07.07.2010 р.) стосувалася відсутності єдиних стандартів у роботі та непрозорості процедури прийняття рішень. Що, на Вашу думку, слугувало причиною цього?

На жаль, це стосувалося не тільки Вищої кваліфікаційної комісії, а всієї системи територіальних кваліфікаційних комісій.

Причини цього? Насамперед, як я вже зауважив, причиною була відсутність законодавчо визначених єдиних стандартів. До того ж члени кваліфікаційних комісій виконували свої обов’язки на громадських засадах і не завжди мали можливість докладно розібратися в матеріалах справ. А діяльність комісій була закритою, вона мало висвітлювалася в ЗМІ, майже не обговорювалася в суддівському середовищі та була повністю відсторонена від громадськості.

Ще з 2006 року, коли я перебував на посаді Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка діяла на громадський засадах, ми розпочали роботу з упровадження єдиних стандартів та підходів до вирішення кваліфікаційними комісіями відповідних питань. У 2007 році ми в цьому напрямі розпочали активну співпрацю з Проектом USAID «Україна: верховенство права» (тепер – «Україна: справедливе правосуддя»), у рамках якої було дуже багато зроблено, а найголовніше – напрацьовано матеріали щодо впровадження в діяльність комісії стандартизованих форм, у тому числі заяв, а також запровадження тестування для перевірки знань претендентів на суддівську посаду. Всі наші спільні корисні напрацювання ми втілили в життя після прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів», коли ВККС одержала статус постійно діючого органу в системі судоустрою.

Наскільки суттєво новий Закон змінив статус ВККС?

Зміни відбулися кардинальні. Вища кваліфікаційна комісія набула статусу постійно діючого органу в системі судоустрою, що забезпечує стабільне, своєчасне та якісне наповнення судів професійними кадрами, а також можливість ефективного й об’єктивного розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів.

Діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в нових умовах – максимально прозора, зважаючи на основне завдання цього органу – підвищити авторитет судової влади і престиж професії судді.

Можу з упевненістю сказати, що і формування, і діяльність ВККС відповідає європейським стандартам.

Сьогодні деяким суддям бракує знань, досвіду, толерантності та життєвої мудрості – тих якостей, що дозволять бути неупередженими і справедливими при прийнятті судових рішень. Не кожен суддя має добрі організаторські здібності та високе почуття відповідальності. Як ВККС збирається виправляти ситуацію? Які кроки вже зроблено в цьому напрямку?

Досягнення цієї мети залежить, звичайно, від багатьох факторів, але особливу увагу необхідно приділяти освіті та кваліфікації суддів, оскільки я більш ніж упевнений, що самим лише покаранням судді за проступки ситуацію не виправити.

А вирішення цього завдання покладається передусім на Національну школу суддів України, яка утворена при Комісії. На сьогодні під керівництвом Комісії школа успішно виконує покладені на неї функції, а саме: організовує спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді; підготовку суддів, яких призначено на посаду судді вперше, обрано на посаду судді безстроково та яких призначено на адміністративні посади в судах; організовує періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації; здійснює підготовку працівників апаратів судів; проводить наукові дослідження з питань удосконалення судочинства; вивчає міжнародний досвід організації діяльності судів тощо.

Вищезазначені завдання є, без перебільшення, завданнями загальнодержавного значення. Таким чином, навчання в Національній школі може й повинно стати майданчиком для обміну досвідом і прогресивними думками між суддями передусім.

Ми намагаємося віднайти всі можливі шляхи для впровадження ефективних методик навчання суддів, співпрацюємо з Канадським судовим інститутом та урядом Канади щодо навчання українських суддів, очікуємо найближчим часом початку роботи проекту, який реалізовуватиметься за допомогою шведського уряду. Зауважу, що важливими є не кошти, які виділяють ці уряди для функціонування відповідних проектів, а надзвичайно цінними є методики інституцій цих країн та експертна допомога.

За нашого сприяння систематично проводяться семінари з методології і тлумачення нормативно-правових актів. У рамках одного з європейських проектів ми підготувати 26 суддів-викладачів, які викладатимуть у НШС України, і тепер плануємо провести курс лекцій з цієї дисципліни, адже вона є складною і водночас необхідною суддям. Фактично тлумачення права – це основний інструмент судді, який він має використовувати щоденно. Крім того, ми активно запроваджуємо новітні технології, у тому числі й дистанційне навчання, спілкування між суддями у нашій мережі.

Час від часу в деяких ЗМІ з’являлася інформація із сумнівами стосовно того, що змісту тестів та практичних завдань до дня кваліфікаційних іспитів ще не знала жодна особа. Розкажіть, як усе відбувається?

Вкотре поясню, як усе відбувається. На закритому засіданні Комісії, у присутності членів Комісії, за допомогою спеціального програмного комплексу із тестової бази формується конкретний тест у вигляді 100 запитань, а для формування конкретного практичного завдання за допомогою спеціального програмного комплексу з бази практичних завдань за принципом випадковості вибираються чотири ситуативні вправи.

Цього ж дня після закінчення засідання Комісії представник ДП «Спецзв’язок» забирає запакований у сейф-пакет електронний носій інформації із згенерованими білетами та доставляє до ДП «Центр оцінювання якості освіти» для подальшої організації виготовлення тестових зошитів. Безпосередньо перед початком тестування у визначений час представник ДП «Спецзв’язок» доставляє матеріали до пункту тестування. У спостереженні за розпаковуванням матеріалів та проведенням іспитів беруть участь представники громадських організацій, засобів масової інформації, експерти-тестологи, які мають можливість перевірити цілісність контейнерів і пакетів з тестовими матеріалами.

З гордістю констатую, що Комісія протягом трьох доборів забезпечує рівність умов для всіх кандидатів, а також максимальну прозорість процедури, висвітлення в ЗМІ всіх своїх дій, але й водночас забезпечена необхідна конфіденційність деяких компонентів. Наявність сумнівів у цьому, на жаль, – звична для нашого суспільства річ, однак сумніви чи претензії повинні бути обґрунтованими та базуватися на фактах, а не на припущеннях. Відтак тим, хто сумнівається, хочу сказати: якщо вам відомі факти та ви маєте докази – надайте їх. А досі Комісія жодних обґрунтованих претензій не отримувала.

Сьогодні повноваження щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих і апеляційних судів покладено на єдиний орган – ВККС. Свого часу деякі європейські експерти висловлювали побоювання щодо надмірної концентрації влади, а саме поєднання повноважень щодо добору суддів та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Які переваги процесу централізації Ви могли б назвати?

Відповідь на це питання більш ніж очевидна. ВККС – це орган, який відповідає за якість суддівського корпусу і його авторитет у суспільстві, і це єдиний орган, до якого у Венеціанської комісії, що давала висновок до Закону, не було застережень і зауважень ні в контексті компетенції, ні в контексті складу.

Створення єдиного органу в системі судоустрою сприяє системним підходам і відповідальності колегіального складу за прийняті рішення. Адже в тому-то й логіка, щоб покласти відповідальність за прийняття рішення про рекомендацію відповідного кандидата на посаду судді на орган, який у подальшому розглядатиме справу про дисциплінарне правопорушення щодо цього вже судді.

Дисциплінарна відповідальність судді – це той дієвий профілактичний механізм, який суттєво зменшує кількість порушень з боку суддів вимог щодо їх статусу, посадових обов’язків та присяги судді.

І я б не говорив про надмірну концентрацію влади, адже це не так, у нас швидше концентрація відповідальності за прийняті рішення та єдність практики.

Незважаючи на більш ніж значне навантаження, Комісія також успішно справляється з повноваженнями щодо дисциплінарного провадження. Яка статистика склалася на сьогодні відносно скарг на дії суддів, як часто приймається рішення про відкриття дисциплінарних справ, винесення догани тощо?

Якщо взяти, наприклад, минулий рік, то на адресу Комісії надійшло близько 20 тисяч скарг на дії суддів (я рахую й скарги, що вперше надійшли, й повторні скарги). Переважна більшість скарг або не містять підстав для притягнення суддів до відповідальності, або є необґрунтованими. Не вважаю доцільним порівнювати, скажу, що рішень про відкриття дисциплінарних справ, а також доган було стільки, скільки виявлено для цього підстав. Для прикладу, у 2012 році Комісія відкрила 452 дисциплінарні справи, 138 суддів притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Щодо 17 суддів Комісією було прийняте рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади. Статистично це свідчить про те, що існують недоліки в судовій системі й вони виправляються оперативно. Але статистика – річ оманлива, я би радів, коли б не було жодної догани чи відсторонення.

Болючою проблемою вітчизняної Феміди є систематичні порушення процесуальних строків, що характерні для всіх стадій вітчизняного судочинства. Нерідко справи розглядаються роками, водночас як рішення по них уже втратили актуальність. Як, на Вашу думку, можна зарадити такому стану справ? Чи повною мірою винуватці допущення судової тяганини несуть за це відповідальність?

Так, проблемою вітчизняних судів є перевантаженість суддів, особливо судів першої ланки. За даними судової статистики, середньомісячне навантаження суддів місцевих загальних судів становить 110–160 справ і матеріалів на місяць, а в деяких судах – до 250. Для порівняння, у Німеччині суддя повинен розглядати 20 кримінальних та 600 цивільних справ на рік (розраховано при коефіцієнті навантаження 1). Причини збільшення справ у судах зумовлені поступовим «розширенням» законодавцем предмета оскарження, виокремленням окремої категорії справ, стороною в яких є суб’єкт владних повноважень. Підвищення рівня правової обізнаності громадян теж відіграє не останню роль у питанні кількісного показника справ. Певний рівень затягування розгляду справ мав і економічний чинник. Донедавна судова влада значно недофінансовувалася, що в кінцевому результаті позначилося негативним тягарем на якості правосуддя.

Але критерії оцінки «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ. При розгляді дисциплінарного провадження щодо судді беруться до уваги складність справи, поведінка заявника, конфліктність сторін, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів дисципліни сторони у справі, свідків та експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд тощо.

Мушу відзначити, що всі рішення, прийняті Комісією по таких справах, – обґрунтовані.

Ви неодноразово наголошували на необхідності розмежування повноваження ВККС та органів, причетних до перевірки рішень Комісії – Вищої ради юстиції та Вищого адміністративного суду України, встановлення чітких критеріїв перевірки цими органами рішень. З чим це пов’язано?

Безумовно, у Законі є низка положень, що стосуються розподілу повноважень між ВККС і ВРЮ, які не узгоджуються між собою і які є предметом критики міжнародних експертів. Це свідчить про те, що в Україні не до кінця доведена чітка і недвозначна процедура призначення, оскільки Закон «Про Вищу раду юстиції» не приведено у відповідність до базового закону.

Також вимушений зауважити, що ті органи, які повноважні переглядати рішення Комісії в разі їх оскарження, або не мають єдиної позиції, або не довели до відома Комісії свої узагальнені та єдині підходи до розгляду таких питань. Це призводить до дисбалансу у взаємодії Комісії із зазначеними органами й не сприяє удосконаленню дисциплінарної практики щодо суддів.

Сьогодні тривають фахові дискусії щодо доцільності збільшення терміну, протягом якого суддю можна притягнути до дисциплінарної відповідальності з моменту вчинення ним дисциплінарного проступку. Яка Ваша позиція з цього приводу?

Як на мою думку, а я спираюся на практичний досвід діяльності, слід збільшити такий термін, і поясню чому.

У значній кількості скарг, які надходять до Комісії, заявники порушують питання про дисциплінарну відповідальність судді й наводять певні приклади порушень, які суддя допускає під час розгляду справи, але ця справа фактично суддею провадженням не закінчена.

Але потрібно враховувати, що коли якась справа не закінчена провадженням суддею, на якого скаржаться, ми не маємо права втручатися в його процесуальну діяльність, інакше зазначена обставина може бути розцінена як порушення гарантії незалежності суду. Слід також урахувати, що певні дії судді, які закон кваліфікує як дисциплінарний проступок, можуть бути визнані проступком лише після проходження судового рішення по всіх стадіях оскарження, аж до касаційного. Відтак об’єктивно складається ситуація, за якої строк притягнення судді до відповідальності спливає.

Ви також звертали увагу на такий важливий аспект, як підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який перебуває на адміністративній посаді за невиконання або неналежне виконання ним адміністративних обов’язків. Як можна врегулювати це питання?

Я впевнений, що суддя, який займає адміністративну посаду й порушує обов’язки, які така посада передбачає, повинен нести дисциплінарну відповідальність. Це питання потребує врегулювання шляхом унесення змін до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», адже цією статтею визначено вичерпний перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді.

Вважаю, що така зміна буде більш ніж виправданою, адже Закон України «Про Вищу раду юстиції» визнає порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, невиконання ним посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов’язаних із процесуальними діями, але звільнення судді за порушення присяги є крайнім заходом впливу. Передувати цьому, на моє переконання, може оголошення догани.

Ви обстоюєте ту позицію, що слід упровадити принцип конфіденційності в дисциплінарне провадження. Сьогодні розгляд справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності розглядається за участі ЗМІ, тобто будь-який проступок суддів виноситься на загал суспільства, аналізується, обговорюється. Колеги винуватця таким чином можуть уникати подібних помилок, які іноді допускаються не свідомо, а через різні обставини. «Втаємничення» дисциплінарного провадження відкине таку можливість. Ваша думка з цього приводу?

Коли я говорю про необхідність забезпечення певної конфіденційності дисциплінарного провадження, то зовсім не маю на увазі «втаємничення» дисциплінарного провадження. На жаль, процес розгляду проступку судді часто перетворюється на «лінчування» судді, часто – безпідставне, кожен зацікавлений та й незацікавлений суб’єкт може публічно коментувати дії судді й давати їм власну оцінку, в тому числі й необґрунтовану.

Однак не слід забувати, що суддя – особливий суб’єкт, наділений функціями здійснювати правосуддя, і публічність та відкритість розгляду його проступків має бути усіченою задля забезпечення принципу гарантування незалежності судді. Це не стосується результату розгляду, коли доводи скарги підтвердилися. Результат – звісно, публічний.

Ще одним етапом у процесі реформування судової системи стало запровадження нової прозорої системи перевірки рівня компетентності суддів, які претендують на переведення до суду іншої спеціалізації. Наприклад, при переведенні з суду адміністративної спеціалізації до суду господарської спеціалізації суддя має підтвердити наявність відповідних знань у галузі права, пройшовши анонімне тестування, та підтвердити своє вміння відправити правосуддя, вирішивши справу господарської спеціалізації, склавши проект відповідного процесуального документа. Як судді справляються із цим завданням?

По-різному буває. Трапляються випадки, коли суддя, так би мовити, «переоцінює» свою універсальність і, маючи достатній рівень підготовки для якісного розгляду справ у загальному суді, не підтверджує свою здатність здійснювати розгляд справ у адміністративному, господарському суді чи навпаки.

Завдяки складеному тесту та написанню відповідного процесуального документа члени Комісії мають змогу більше дізнатися про кваліфікаційний рівень кожного судді, який виявив бажання перевестися до суду іншої спеціалізації. Крім того, під час заключного етапу – засідання члени ВККСУ детально аналізують професійну біографію судді, торкаючись таких аспектів, як кількість розглянутих і оскаржених справ, кількість справ, у яких зафіксовано надмірну тривалість провадження, наявність дисциплінарних стягнень тощо.

Чим ознаменувався 2012 рік у діяльності ВККС? Які основні досягнення та здобутки в діяльності Комісії можете відзначити?

Минулий рік ознаменувався передусім запровадженням спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді вперше як стадії добору. Спеціальна підготовка розпочалася в лютому 2013 року та триватиме 6 місяців, і ми очікуємо позитивних результатів, адже два роки інтенсивно працювали для забезпечення ефективності її проведення.

Також 2012 рік був роком аналізу роботи та її удосконалення. Саме торік Комісія якісно удосконалила умови проведення іспитів: усі кандидати на посаду судді (а їх у червні 2012 року було понад 3,5 тисячі осіб) складали тест одночасно і в одному приміщенні, сканування бланків тестування було проведено в день тестування, і відразу результати було розміщено на веб-порталі Комісії.

Удосконалено й перевірку рівня знань кандидатів на стадії кваліфікаційного іспиту – кожен виконував практичне завдання з 4 спеціалізацій (цивільної, кримінальної, адміністративної та господарської), а відтак можна говорити, що Комісія забезпечила добір осіб, які мають універсальні знання.

Не зайвим буде також підкреслити значні здобутки Комісії в частині налагодження конструктивної співпраці та ефективної взаємодії з міжнародними інституціями, що діють у сфері права. Насамперед я хочу відзначити активне сприяння в роботі Комісії Проекту «Україна: справедливе правосуддя» Агентства США з міжнародного розвитку.

Крім того, ми розпочали участь у п’ятирічному канадсько-українському проекті навчання суддів «Суддівська освіта заради економічного зростання» за фінансової підтримки Канадського агентства міжнародного розвитку. Загальна мета проекту полягає в сприянні ефективному вирішенню господарських спорів у судах, що, у свою чергу, має призвести до покращення економічного середовища в Україні. Співпрацювала Комісія також і з німецьким фондом, має напрацювання у сфері визначення потреб у персоналі в судах.

Переконаний, що засвоєння міжнародного досвіду і його осмислення через призму власних напрацювань надасть можливість досягти кращого результату в процесі побудови в нашій країні ефективно функціонуючої, прозорої і справедливої системи судочинства.

На які першочергові завдання будуть спрямовані зусилля ВККС у 2013 році?

Усі завдання залишаються для нас актуальними, адже неможливо визначити ділянку роботи, яка є більш пріоритетною.

Якщо ж говорити конкретніше, то в 2013 році ми плануємо зосередити свою увагу на контролі за проходженням кандидатами на посаду судді спеціальної підготовки, адже вона проводиться вперше. Будемо й надалі реалізовувати міжнародні проекти, активно співпрацювати з ними.

Особливу увагу акцентуємо на необхідності запровадження в НШС України новітніх методів, форм та засобів навчання як кандидатів на посаду судді, так і суддів та працівників апаратів судів, а саме – дистанційного та інтерактивного навчання й спілкування. Ми маємо надію, що позитивний досвід діяльності ВККС стане запорукою інституційного становлення й розвитку НШС України як потужного центру суддівської освіти.

ПРОФІЛЬ

Ім’я та прізвище: Ігор Самсін

Посада: Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Суддя Верховного Суду України

Освіта: Львівський державний університет, юридичний факультет (рік закінчення 1983). Кандидат юридичних наук

Стаж роботи: трудову діяльність розпочав у 1975 році

Попередній досвід роботи: стажист, адвокат, завідувач юридичної консультації Калинівського району Вінницької області; народний суддя Літинського районного народного суду Вінницької області (обраний у червні 1987 року), суддя Вінницького обласного суду (обраний в 1991 році); суддя Верховного Суду України (з квітня 1995 року); Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (обраний 30.03.2006 року); член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, створеної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як постійно діючий орган у системі судоустрою України (призначений наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2010 року); Голова ВККС (обраний 16.09.2010 року на організаційному засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України).

Нагороди: Почесна грамота Верховної Ради України; Почесна грамота Кабінету Міністрів України; Почесна відзнака Верховного Суду України «За вірність закону»; орден «За заслуги» ІІІ ступеня; Заслужений юрист України; суддя вищого кваліфікаційного класу.

Тетяна Пашковська
Юридична газета. – 19.02.2013. – № 8-9 (350-351)

Перейти на початок