Версiя для друку

Гість номера: Ігор Леонович Самсін

Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Суддя Верховного Суду України (відряджений до ВККС), Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук.

«Звичайно, є судді які зловживають своїм становищем, але з цим потрібно боротись і це можна побороти, в цьому я Вас запевняю як Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.»

– Шановний Ігоре Леоновичу, просимо розповісти про нещодавно зареєстрований Іриною Бережною Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України». Знаю що Ви були одним з ініціаторів його подання. Розкажіть, будь ласка, коротко, що передбачається проектом, та які нововедення ми будемо мати?

– Проект стосується вдосконалення роботи Верховного Суду України. Адже практика роботи ВСУ за цей рік показала, що потрібно вносити корективи в організацію відправлення правосуддя найвищим судовим органом. Справи Верховний Суд України розглядає сьогодні пленарно, але законопроект передбачає повернення до палатного вирішення спорів відповідної юрисдикції: цивільної, кримінальної, адміністративної і господарської. Ця ініціатива є виправданою, оскільки судді всю свою кар’єру напрацьовували досвід у певній сфері юридичних знань, опрацьовували проблематику і сформували методологічні підходи до розв’язання специфічних правових завдань.

При цьому, я переконаний, що кваліфікація судді, яка «привела» його у Верховний Суд України, дозволить розглянути будь-яку справу, але на її вивчення буде потрібен час, якого не завжди вистачає. Тому коли приходиш в пленарний зал, де сидять судді кримінальної юрисдикції, з доповіддю з цивільної чи адміністративної справи, то наврядчи можна розраховувати на швидку віддачу та ретельне дослідження справи. Витрачається в такому випадку зайвий час на вивчення положень законодавства, його інтерпретацію та практику застосування. А цього можна цілком уникнути при палатному режимі розгляду справ.

До речі, я щойно повернувся з Міжнародної науково-практичної конференції, яка проводилась в Інституті держави і права ім. Корецького (НАН України) і була присвячена перспективам розвитку адміністративного права в Україні. Одним із доповідачів озвучувався цікавий факт, тільки задумайтесь: 60% із усіх прийнятих у світі законів регулюють відносини у сфері адміністрування, а решта 40% – присвячена іншим правовідносинам. Це вкотре говорить про те, що сьогодні, коли правовідносини в державі є вкрай різноманітними, не можна вводити універсальний підхід до розгляду справ у найвищій і останній інстанції.

Можна з впевненістю говорити, що завданням Законопроекту є створення правового фундаменту для виконання завдань Верховного Суду України, які визначені в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Чому? Законом визначено, що Верховний Суд України відповідає за формування єдиної практики за результатами перегляду аналогічних справ, одночасно і процесуальні кодекси закріпили статус правових позицій ВСУ, які викладені в його рішеннях, як обов’язкових для врахування усіма судовими інстанціями і суб’єктами права.

Проте зверніть увагу, що сьогодні ВСУ наділений повноваженнями лише скасувати рішення, і направити справу на повторний касаційний розгляд. Це позбавлене сенсу: суд касаційної інстанції повинен знову розглянути справу із врахуванням позиції Верховного Суду України? А куди, шановні, поділись розумні строки судового розгляду?!.... Обов’язковість рішень ВСУ виявляється в іншому: позиція ВСУ, обґрунтована в його рішенні, стає аксіомою для усіх органів, які застосовують право у спірних правовідносинах, адже Верховний Суд України це найвищий судовий орган, який здійснює контроль над правильним застосування судами норм права в державі. І в цьому вся суть!

Ми також наполягали на тому, щоб внести ініціативу і доповнити повноваження ВСУ переглядом рішень касаційних судів з підстав неоднакового застосування також і положень процесуального законодавства. Актуальність цього ви можете оцінити хоча би згадавши нещодавні «поневіряння» окремих категорій земельних спорів по адміністративних судах і судах загальної юрисдикції.

А питання підвідомчості – це питання застосування процесуального законодавства. Також виникають спірні питання щодо обчислення судових строків, підстав перегляду рішень, наприклад, за нововиявленими обставинами тощо. Ці проблеми є дуже важливими і в кінцевому підсумку нехтування ними призводить до кваліфікації Євросудом з прав людини системності у порушенні Україною права на доступ до суду.

– Як Ви можете визначити статус Верховного Суду України сьогодні: основні риси, які відрізняють його від касаційного суду?

– Верховний Суд сьогодні не є судом касаційної інстанції: він не розглядає справу, а переглядає прийняті в касаційному порядку (і тільки такі!) рішення або рішення судів, визнані міжнародною судовою установою такими, що порушують міжнародні зобов’язання України. З цього приводу чітко висловився Конституційний Суд України: подвійної касації бути не може, а Верховний Суд України працює за окремою процесуальною процедурою.

Верховний Суд повинен вирішувати питання найвищої юридичної складності, коли є системні помилки у застосуванні норм права або коли юридичний спір набуває такого масштабу, що це може вплинути на загальну картину відправлення правосуддя з певної категорії справ.

– Ви маєте на увазі класичний випадок: два юристи – три думки?

– Майже так. Іноді виникає між суддями науково-практична дискусія щодо застосування тієї чи іншої норми права. Одна колегія касаційного суду вирішує справи, спираючись на своє бачення ситуації, а інша – на своє. Резолютивні частини їхніх рішень мають діаметрально протилежний зміст. Хто ж їх розсудить? Тільки Верховний Суд України.

Касаційні суди розглядають справи і спрямовують суди у вірному напрямі правозастосування. Їхня функція – спрямувати. Наша, Верховного Суду – проконтролювати чи правильно вони обрали напрямок спрямування. Це в світі загальноприйнята практика, і нам непотрібно вигадувати велосипед! Перш за все, це потрібно для того, щоб захистити права громадянина, в другу чергу – суспільству, а по-третє, – управлінським органам влади, що застосовують це право.

– Тут доречно поставити питання про допуск скарг: хто має за це відповідати касаційний суд чи сам Верховний Суду України?

– Сьогодні це одне з найбільш дискусійних питань. На мій погляд, скарги повинні подаватись до Верховного Суду України і саме він повинен досліджувати їх на предмет допустимості. Адже зараз існує досить неприродна ситуація: касаційний суд сам повинен засумніватись у своїй правоті і направити скаргу на власне рішення до ВСУ.

– А як має відбуватись підготовка до розгляду справи у Верховному Суді України? Якщо це справи резонансні і підвищеної складності, тут мають бути певні процедурні особливості, чи не так?

– Абсолютно правильно. Якщо виникає питання доктринального характеру, я з власного досвіду можу говорити про ефективність нарад і круглих столів за участі провідних науковців і практиків (наприклад, представників того чи іншого державного органу), які обговорюють наукову проблему, але їм, звичайно, не оголошуються деталі спору, сторони і т.п.

Приступаючи до судового перегляду суддям, озброєним підсумками наукової дискусії, легше зосередитись на суті, юридичній кваліфікації та виділити основні елементи правового конфлікту, які є визначальними для його розв’язання.

– Чи будете подавати свою кандидатуру на посаду голови Верховного суду України?

– Питання зараз ще не стоїть. Ви ж знаєте, що 11 березня відбулося засідання Пленуму ВСУ і нас з Миколою Григоровичем Пінчуком не допустили до голосування. Були різні аргументи, які на мій погляд, лежать поза межами правового поля.

Я звик вести діалог з апелюванням до юридичних аргументів, тому ми змушені були звернутись до Конституційного Суду України для офіційного тлумачення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які визначають професійні обов’язки судді та право суддів ВСУ, відряджених до ВККС або інших органів судової системи, на участь у Пленумі.

І це питання не одиничного застосування. Сьогодні функціонує Національна школа суддів: вона потребує колосальної кадрової підтримки і найкращим варіантом, звичайно, є найдосвідченіші судді ВСУ. Виникає питання: якщо суддя ВСУ буде відряджений для лекціювання або викладання, його що, також позбавлять можливості голосувати на пленумі? Питання є, звичайно, риторичним…

– Ще немає рішення Конституційного Суду за Вашим поданням?

– Рішення ще не ухвалено, провадження триває, відбулось одне засідання. (прим. ред. Конституційне подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 40, частини першої статті 45, частини четвертої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453–VI. Справа розглядається Судом з 08.09.2011).

Тут виникає ще одне питання процедурного характеру: не можна скликати Пленум для обрання голови ВСУ, якщо не закінчені повноваження його попередника. Це говорить Закон і здоровий глузд: всі кандидати повинні бути рівні у своєму суддівському статусі, а судді, які голосують, – вільні від адміністративного тиску.

– Хто ж за таких умов залишається виконувати обов’язки Голови ВСУ?

– Тут не потрібно робити ажіотажу, а просто уважно читати закон. Там усе чітко прописано: виконує обов’язки Голови його заступник, а якщо їх декілька – то старший за віком. Саме він скликає засідання впродовж місяця, а не Голова.

– Нарешті можна підвести підсумок і з полегшенням констатувати, що роботу ВККСУ організовано на належному рівні. Якщо я не помиляюсь, менш ніж за рік розглянуто 20 тис. звернень. У Вас просто колосальні обсяги, це і добір кандидатів, переведення, обрання та дисциплінарні провадження. Як Вам вдається охопити все?

– Комісія – це постійно діючий орган в системі судоустрою. Звичайно, було важко. Ми починали роботу з двох кімнат в Державній судовій Адміністрації. Поступово отримали приміщення, і створили відповідні управлінські структури. Сьогодні в нас є департамент, який займається першим призначенням, безстроковим призначенням, переведенням суддів. Маємо 32 судових інспектора, які роблять дослідження скарг, що надходять. Створено велике управління документального забезпечення. Це і особистий прийом громадян, відділ опрацювання службової кореспонденції, адже надходять різні листи, директиви, є скарги на дії суддів, пояснення, є нормативно-правові акти; інформаційні запити відповідно до закону «Про інформацію». Тому все це кадрове наповнення. Скажу, що за рік, нам вдалося сформувати нашу структуру, створити управлінські відділи, що працюють у цих трьох напрямках.

– Який штат працівників ВККСУ?

– У нашому штаті 252 працівники, але зараз лише більше половини заповнених, приблизно 160 осіб. Нам дуже не вистачає управління документального забезпечення, бо надходить велика кількість скарг. 9 осіб, що забезпечують виконання цієї справи, працюють зранку до ночі.

Сьогодні у ЗМІ та в правових колах активно обговорюється перший колосальний добір кандидатів на посаду судді вперше. Існує критика з приводу тестувань. Яка Ваша думка з цієї ситуації?

Існують різні нарікання, але потрібно дивитися, чим займається ця організація, що вона виконує. Ажіотаж можна зробити з будь-чого. Але жодних підтверджених фактів немає. З такими людьми немає бажання сперечатися, щось доводити.

Ось, наприклад, була розмова за цих десять дітей суддів. Так що робити, батькові йти у відставку у 50 років? А якщо ця дитина працює у суді помічником, чи юристом, адвокатом, йому що заборонити йти в суддівську професію?

Негативне потрібно критикувати, а позитиву, потрібно радіти: якщо діти успішно наслідують справу батьків – це безперечно добре.

– Які кроки доцільно зробити державі для підвищення правосвідомості громадян, та підвищення статусу суддів?

– Потрібно на 180 градусів повернутися всім високопосадовцям до судової системи, і сказати якою вона є, як вона працює і якою вона має бути, а після цього пообіцяти належну повагу та відданість своїм громадянським цілям. Я вже не раз наполягав у інтерв’ю, щоб ЗМІ побільше показувати позитивної інформації: розкажіть хоч раз, що суд захистив потерпілого, що суд стягнув справедливо якусь сатисфакцію з держави. Покажіть, хоч щось позитивне!

У людей потрібно відроджувати довіру до суду, а не нищити її залишки.

Звичайно, є судді які зловживають своїм становищем, але з цим потрібно боротись і це можна побороти, в цьому я Вас запевняю як Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

– Ви пропрацювали суддею майже 25 років, а зараз суддів «відбираєте» і «дисциплінуєте». Чим вирізняється робота і де складніше?

– Звичайно, тут складніше. Адже інколи звертаються і кажуть, що ось там суддя зволікав. Інколи прискіпуються ні за що. От у судді 400, чи 4 тисячі справ. Ну що йому робити, як розглянути справи вчасно? Це не недоліки судді, як сприймає більшість, а недоліки системи.

– Які Ваші життєві принципи?

– Порядність, чесність і справедливість – це стосується і професії і особистого простору.

Вела розмову Леся Такіда
Правосуддя України. – 29.09.2011. – № 39-40

Перейти на початок